В умовах сьогодення соняшник є основною олійною культурою в Україні, його вирощують у всіх агрокліматичних зонах. Проте отриманню високих і сталих урожаїв перешкоджають абіотичні та біотичні чинники, й серед останніх основну небезпеку становить вовчок. В Україні поширення цього паразита відбувається з південного сходу на південний захід, і з кожним роком він поступово переміщається у центральні регіони країни. Щороку спостерігається поширення вовчка все далі на північ, і сьогодні вже не дивина побачити його в Полтавській, Черкаській та інших областях на тих гібридах, які раніше були стійкими й не уражувалися.

Вовчок соняшниковий, або кумський (Orobanche cumana Wallr.) – це вузькоспеціалізований паразит, який більшою мірою пов’язаний із соняшником. Вовчок повністю позбавлений хлорофілу, він уражує коріння рослин соняшнику. Шкодочинність вовчка дуже висока і виявляється у відставанні рослин у рості, різкому – на 30–70% і більше – зниженні врожаю. Так, за наявності 30 квітконосів на одній рослині соняшнику врожай насіння з неї знижується в 7 разів, а при 60 і більше квітконосів він взагалі може бути відсутнім (рис. 1).

Контроль вовчка – це дуже складне питання, і, мабуть тому існують певні міфи щодо боротьби з цим паразитом. Однак ефективні та правильні рішення не можуть спиратися просто на міфи, для цього потрібно мати ще й науково-практичне обґрунтування.

Міф № 1.Сівозміна з поверненням соняшнику на поле через дев’ять років знижує рівень ураження культури вовчком.

Науково доведено, що насіння вовчка може зберігати життєздатність у ґрунті до двадцяти років. Тому навіть якщо через дев’ять років повернути в сівозміну соняшник, банк насіння вовчка, який там був, там і залишиться. Причиною виникнення цього міфу стали відповідні твердження вчених у ХХ столітті, але потрібно брати до уваги той факт, що в такій сівозміні між двома посівами соняшнику має бути присутньою кукурудза. Сьогодні вже добре відомо, що вона є культурою-пасткою для насіння вовчка. Своїми кореневими виділеннями кукурудза провокує проростання насіння вовчка, однак надалі його проростки гинуть, оскільки кукурудза не є для нього рослиною-господарем. Саме тому завдяки «цариці полів» зменшується банк насіння вовчка.

Міф № 2.Глибока оранка – ефективний спосіб контролю вовчка.

Насіння вовчка краще зберігається у ґрунті, а не на його поверхні. Також у нього краща життєздатність у ґрунтах із більш низьким вмістом органічних речовин. Отже, глибока оранка, навпаки, створює ідеальні умови для довготермінової життєздатності насіння вовчка. Водночас рано чи пізно нова оранка підніме насіння у верхні шари ґрунту, де і відбудеться чергове інфікування соняшнику.

Міф № 3. Насіння вовчка легко переноситься вітром.

Вовчок соняшниковий за своєю природою – облігатний паразит, який абсолютно не здатний жити та розмножуватися поза своїм хазяїном. Тому вовчок рідко сам мігрує на великі відстані від заражених ним полів, оскільки наступного року, якщо він залишиться на відстані 1–2 м від місця попереднього інфікування, на цьому полі він матиме більше шансів на подальше прикріплення та паразитування на рослині-господарі. До того ж насіння вовчка дуже електростатичне і відразу прилипає до землі та рослинних решток. За науковими спостереженнями, після визрівання насіння вовчка осипається і залишається біля материнських рослин у радіусі одного метра, що й призводить до появи вогнищ паразита, які з кожним роком стають дедалі більшими й мають вищий рівень зараженості вовчком.

Міф № 4. Миттєве ураження полів вовчком (4-й рівень) можливе, якщо насіння вовчка присутнє в насіннєвому матеріалі.

При використанні сертифікованого насіння провідних світових виробників, таких як «Сингента», цей факт виключається: насіння гібридів високого класу вирощують на полях, а часто виробляють у країнах, де вовчок повністю відсутній. При використанні контра­фактного насіння існує певна ймовірність наявності насіння вовчка на насіннєвому матеріалі, але навіть за таких умов ніколи не відбудеться миттєве інфікування поля аж до 4-го рівня в тому році, коли насіння потрапило на поле, оскільки для цього потрібен мільярд насінин. У перший рік після висіву такого насіння можливе інфікування лише 1-го рівня, яке більшість із нас часто ігнорує. І тільки після третього або четвертого циклу (ротації) вовчок здатен створити та накопичити величезний насіннєвий банк і, відповідно, може спровокувати 4-й рівень зараження.

Отже, для зменшення загрози зараження полів вовчком слід уникати використання контра­фактного насіння та насіння сумнівного походження.

Міф № 5. Нові раси вовчка з’являються кожних десять років.

Нові раси вовчка з’являються на будь-якому полі, як тільки на ньому висівають стійкий гібрид. Рослина-паразит у кожному поколінні утворює багато нових випадкових мутацій, які спостерігаються при появі відповідної рослини-господаря. Так, наприклад, у насінні вовчка, яке було зібране ще в 1990 році, коли існувала тільки раса Е і генетично стійкі до неї гібриди, було виявлено насіння вовчка раси F, тобто паразит подолав стійкість гібрида всього за одне покоління, створивши нову вірулентну расу.

З цього можна зробити висновок, що для запобігання та обмеження розвитку нових рас вовчка потрібно використовувати не тільки генетично стійкі гібриди, а й інші допоміжні заходи.

Міф № 6. Найефективніший спосіб контролю вовчка – використання сучасних стійких гібридів.

Досвід свідчить, що це не так, адже вовчок здатний створювати нові вірулентні раси, як тільки на полі з’являється новий генетично стійкий гібрид. У механізмі стійкості гібридів за певних обставин може відбутися збій, що призводить до виникнення спорадичних інфекцій. Такі збої можуть бути викликані кількома чинниками, і часто вони пов’язані зі стресом або закінченням циклу вегетації рослин.

Коли соняшник перебуває наприкінці фази дозрівання, його захисний механізм ослаблений, і на цьому етапі можливе його зараження вовчком. Цей спосіб вовчок використовує для створення нових мутацій, щоб подолати стійкість гібридів. Саме тому нові стійкі гібриди слід використовувати тільки тоді, коли в них є потреба.

Міф № 7. Достатньо лише обрати гібрид із максимальною стійкістю до вовчка, щоб вирішити проблему його появи назавжди.

На практиці такий підхід застосовують впродовж останніх ста років – відтоді, як було створено перший стійкий сорт. Проте, як ми бачимо, таким чином не можна запобігти ані виникненню нових інфекцій, ані поширенню нових рас вовчка.

Отже, контроль вовчка на практиці – дуже складне питання, і для його вирішення потрібен комплексний підхід, який пропонує програма Solguard компанії «Сингента». Програма Solguard включає три професійних рівні захисту соняшнику від вовчка:

• агротехнічні заходи;
• генетичний захист;
• гербіцидний контроль (використання гербіцидів Каптора або Каптора Плюс на певних гібридах).

Т. Малина, менеджер лабораторії, А. Польова, спеціаліст, Харківський діагностичний центр