Люцерна (лат. Medicago, сімейство Бобові) є одно- або багаторічною трав'янистою напівчагарниковою рослиною висотою близько 0,5 – 1,7 м, з потужною стрижневою кореневою системою, здатною проникнути на глибину до 4 – 10 м. Відома не тільки як цінна кормова культура, але і як рослина, що володіє безліччю лікувальних властивостей. При дозріванні люцерна утворює велику кількість дрібного і твердого насіння. Вага однієї тисячі штук становить лише 1,3 – 2,6 г. З насіння отримують люцернову олію, до складу якої входять ефірні олії, жирні кислоти, вуглеводи, білки, мікроелементи (кальцій, калій, фтор та ін.), каротин, пектини, сапоніни, ферменти, рослинні стероїди, алкалоїди, фітоестрогени, хлорофіл, вітаміни А, С, D, К. Його використовують для профілактики різних захворювань і як загальнозміцнюючий засіб. Комерційне виробництво насіння зосереджено у Південній Австралії.

У всіх видів люцерни на коренях розвиваються бульбочкові бактерії, здатні поглинати та накопичувати азот з повітря, збагачуючи та відновлюючи таким чином ґрунт. Наприклад, на одному гектарі трирічної плантації люцерни може накопичитися 180 – 200 кг (на неполивних землях), іноді до 300 кг (при зрошенні) симбіотично пов'язаного азоту. Тому люцерна є найкращим попередником для більшості сільськогосподарських культур у зонах з достатньою вологістю ґрунту.

Люцерна має цілу низку незаперечних переваг серед інших кормових рослин. Завдяки високій врожайності та поживності вона залишається лідером у світовому виробництві кормових бобових. За кількістю протеїну, що знаходиться в люцерні, перевершує зернові культури вдвічі, і втричі - за кількістю кальцію. У 100 кг сіна люцерни міститься 8,5 кг доступного рослинного білка, а поживність продукту становить понад 48 кормових одиниць. Застосування люцерни як корм (сіно, силос, зелений корм, сінаж, на випас, сінне борошно, гранули та ін.) у тваринництві дозволяє отримувати щоденний приріст у великої рогатої худоби від 0,7 до 1,5 кг живої ваги та від 0 ,3 До 0,4 кг/день у малої рогатої худоби. Молоко тварин, що харчувалися люцерною, відрізняється високою якістю та багатим вмістом корисних мікроелементів. Важливо пам'ятати, що щоб уникнути здуття у тварин при випасі їх, на посівах люцерни, слід попередньо годувати сухим грубим кормом.

На відміну з інших кормових трав люцерна може зростати одному місці до 4 – 6 років і більше. Крім того, їй властиво швидке нарощування вегетативної маси та відновлення у найкоротші терміни після скошування або стравлювання худобою. В умовах достатньої вологості люцерна дозволяє зібрати за 3 – 4 укоси від 600 до 800 ц/га зеленої маси, що становить сухому еквіваленті 120 – 140 ц/га люцернового сіна.

Люцерна відрізняється інтенсивним виносом поживних речовин із ґрунту, тому потребує достатньої кількості мінералів. Вона добре реагує на органічні та мінеральні добрива, особливо фосфоровмісні, і практично не відчуває потреби в азотовмісних сполуках. Як правило, органічні добрива вносяться заздалегідь під попередник люцерни з розрахунку 30 – 40 т/га. Збагачення ґрунту фосфором доцільніше провести восени, зашпаровуючи добрива в процесі зяблевої оранки.

Після першого укосу цвітіння рослини відбувається через 50 – 60 днів, а згодом – через 35 – 40 днів після кожного наступного укосу. Перший літній (ранній) укіс проводять при 10%-ному рівні цвітіння загальної площі посівів люцерни. Це допомагає знизити ризики втрати травостою. Останній укіс проводять за місяць - півтора до завершення вегетації люцерни приблизно з 15 по 30 вересня, в момент, коли на полі у фазі цвітіння знаходиться від 10 до 15% рослин. І хоча врожайність останнього укосу досить низька, а висока собівартість, але така технологія допоможе забезпечити високу холодо- і морозостійкість люцерни, а також отримати якісний перший укіс наступного року.